ПРИРОДА ВОЛОДИМИРЕЧЧИНИ

О Ч Е Р Е Т        М Е Н І       Б У В      З А        К О Л  И С К У

                                                   Очерет мені був за  колиску,

                                                   Я на Поліссі  родився  і  зріс.

                                                   Я люблю  свою хату  поліську,

                                                   Я  люблю  свій  зажурений  ліс.

                 

                                                   Те  Полісся  було то похмуре,

                                                   Те  Полісся вода  залила.

                                                   Тільки  де-не-де хутір самотній,

                                                   Тільки де-не-де клаптик села.

                                                   Хоч у злиднях живем, у недолі,

                                                   Та привілля яке навесні.

                                                   Коли  виставиш вітрові груди,

                                                   І летиш, і летиш на човні.

                                                     А  вода і хлюпоче, і плаче,

                                                     Захлинається в лютій злобі.

  Ну скажіть, в кого серце гаряче,

Як весну на Поліссі не любить.

(Записано від І.К. Вороб’я, смт. Володимирець, 2002р.)

ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ ВОЛОДИМИРЕЦЬКОГО РАЙОНУ

Територія Володимирецького  району у  сучасному  вигляді була сформована  4 січня 1965 року, одночасно з іншими районами Рівенської області  (Здолбунівського, Костопільського,  Острозького,  Рокитнівського).   Загальна  земельна площа 194684 га , з населенням  62,1 тис. чоловік  (за даними  1995 року).  На території району  розміщено  70 населених пунктів, серед них одне місто Кузнецовськ і два  селища  міського типу Володимирець та  Рафалівка.

Район розташований на північному заході Рівненщини. Сусідами району є  на півночі  Зарічненський, на сході- Дубровицький  та Сарненський райони, на півдні- Сарненський район, на  заході- Волинська область. Безпосереднього виходу до морів район не має.

ОСОБЛИВОСТІ      РЕЛЬЄФУ

У цілому Володимиреччина характеризується рівнинною поверхнею з середньою висотою 184м над рівнем моря. Територія району знаходиться в межах Поліської низовини, а  конкретніше за умовами рельєфоутворення – це Волинське  Полісся.

Серед основних типів рельєфу Волинського Полісся найбільше поширення  мають льодовикові, солові, флювіальні та денудаційні комплекси.

На території Володимирецького району льодовикові форми представлені залишками кінцевоморенних та інших крайових утворень дніпровського  льодовика, які у вигляді окремих горбів, пасм та валів (висота до 30-40м),  розділених заболоченими зниженнями,      велетенською дугою простираються від Рафалівки   на Володимирець-Бережницю-Лютинськ. Ширина зони крайових утворень сягає 10-15 км.

Долинний рельєф, тобто форми і типи поверхні, у створенні яких брали участь потоки поверхневих вод, виділяються на  Володимирецьких ділянках Стиру та Горині. Ці ділянки  характеризуються наявністю потужних     лесових  відкладів, заплавами та над заплавними терасами річкових долин.

Валовий рельєф, основою якого є різні за походженням і віком піщані відклади, являє собою один з типових ландшафтів частини Володимирецького  району, представлений найрізноманітнішими формами-горбами, кучугурами, валами, параболічними дюнами, висота яких сягає 10-15м (частіше 5-7).  Такі форми рельєфу характерні для таких населених пунктів – с .Воронки, с. Луко, с. Біле, с. Бишляк, с. В. Телковичі, с. Зелене, с. Сопачів та інші.                                       

З високим положенням крейди пов’язується і широкий розвиток карстових форм, представлених різними за розмірами зниженнями та западинами, а часто- лійками, окремі з яких заповнені водою. Так, перлина Володимиреччини – озеро  Біле, утворилося саме в великій  карстовій лійці.  Останнім часом в районі помічені вияви техногенного карсту, утворення якого пов’язується із змінами гідродинамічних умов циркуляції підземних вод по тріщинуватій товщі крейди в районах розташування великих інженерних споруд (зокрема, подібні вияви були помічені на промисловому майданчику Рівненської АЕС і прилеглих до нього  ділянках).

К  Л  І  М  А  Т

Клімат району помірно континентальний (за іншим виразом – помірно теплий, вологий). Зима  м’яка, з частими відлигами, літо  – тепле, з достатньою кількістю опадів. Середня багаторічна кількість опадів  досягає  540-650мм, причому більшість їх випадає в період вегетації – у травні-червні, що сприяє розвиткові  сільськогосподарських культур і підвищенню їх врожайності. Опади випадають у вигляді дощу та снігу. Відносна вологість за рік становить приблизно 78%. Цей показник змінюється посезонно в зимово-осінній період—більший  (78%-84%), у весняно-літній –менший ( 67%--74% ).

Перехід середніх добових температур через 0*C  спостерігається в кінці березня. Пересічна температура січня  --5,6*С, липня +18,5*С.

       Однією з рис  клімату Володимиреччини є переважання хмарних днів, особливо у холодну пору року, коли небо в тій чи іншій мірі вкрите хмарами протягом 76—88% тривалості світлової частини доби. Навесні, і особливо влітку, цей показник відчутно зменшується, не перевищуючи  44—66%.

        Вітровий режим зумовлюється головним чином атмосферною циркуляцією і характером підстилаючої поверхні. У холодну пору року,коли територія району  знаходиться під впливом антициклонів та  антлатичних циклонів, переважають південно-східні, південні, південно-західні і західні вітри. Навесні, коли зменшується циклонічна діяльність і зростає вплив місцевих факторів, здебільшого, панують вітри південно-східного та північно-західного  напрямків.   У літню пору, в зв’язку з посиленням фронтальної діяльності на заході, на території району домінують вітри західних та північно-західних  напрямків, які восени поступаються спочатку південним та західним вітрам, а з другої половини осені починають переважати вітри з південного сходу, які зменшують перехід до зимового типу атмосферної циркуляції.

       Середньорічна швидкість вітрів—3,1м/сек. Сильні вітри—15м/сек. і більше бувають порівняно нечасто.

          Відносно високе зволоження території Володимирецького району зумовлене не стільки надмірною кількістю атмосферних опадів, скільки досить стабільним переважанням опадів над випаровуванням, у  сприятливих умовах  рівнинного рельєфу є одним з вирішальних факторів формування густої і різноманітної мережі поверхневих вод, представлених численними ріками, природними і штучними  водоймами і болотами.

        Серед основних факторів, що зумовлюють формування й особливості клімату району, можна відзначити сонячну радіацію, атмосферну циркуляцію  та характер підстилаючої поверхні. Всі вони діють постійно.

ВНУТРІШНІ ВОДИ

Р І К И

Наш край багатий на поверхневі води: річки, озера, ставки.

Річка Стир  протікає з півдня на північний схід в західній частині району. У неї впадають малі річки, що беруть початок на території Володимиреччини (Стубло, Річиця, Стубла, Безіменна, Марочне).  Майже в такому самому  напрямі тільки в східній частині району протікає річка Горинь і в неї впадають такі притоки: Вирка, Верхня  Вирка, Смуга, Бережанка.

Горинь – одна з найбільших правих приток Прип’яті, має довжину 659км.Основний напрямок течії рік з півдня на північ зумовлений загальним зниженням території.

Зимою водний режим рік мало змінюється. Льодостав триває в середньому 80 днів, з останньої декади грудня до середини березня. Весняна повінь настає через 8-12 днів після скресу.

Основне джерело живлення рік – талі снігові води, атмосферні опади, грунтові води та глибинні джерела. Під час весняних повеней річки розливаються і затоплюють   значні площі.

Характерною рисою природи  Володимиреччини є наявність  великої кількості озер. Значна їх концентрація спостерігається в північній частині району. Тут знаходяться такі озера: Біле, Став, Біле (с.Біле), Луко, Воронки, Островацьке.

Л Е Г Е Н Д А       П  Р  О         С Е Л И Щ Е         В О Л О Д И М И Р Е Ц  Ь

У    ХІІ ст. один із потомків князя Володимира  Мономаха,  Володимирко, за якусь провину був засланий у ці краї і тут заснував поселення, що згодом було       назване його іменем.

В історичних джерелах ще у 1662р  . Володимирець згадується під назвою Володимирко. Людські поселення  на території  сучасного селища або в його околицях існували вже кілька тисяч років тому, про це свідчать знахідки кам”яних знарядь. В  ХVІ ст.

Володимирець був невеликим  містечком, яке входило до складу володінь князів Чарторийських разом  з таким же  невеличким містечком Чарторийськ, де була князівська  резиденція із двома селами. Володіння Чарторийських займали територію понад 2000кв.км по обох берегах Нижнього Стиру.

До наших днів з цього періоду збереглись у парку сліди укріпленого замку у вигляді чотирикутного рову з валами та палац Фердинанда Красницького, який мав великі земельні володіння та тисячі селян-кріпаків, які працювали на нього.

Л Е Г Е Н Д А    П Р О   У Т В О Р Е Н Н Я   Б А С Е Й Н У   Н А  О К О Л И Ц І   П А Р К У   С Е Л И Щ А   В О Л О Д И М И Р Е Ц Ь

Двоповерховий будинок у районі парку – власність пана Красницького Фердинанда, його резиденція. Було у нього велике господарство, за яким доглядали знедолені селяни. А керував  усіма управитель. Пан був дуже вередливий, не жалів людей і за найменшу провину піддавав страшним покаранням.

Були у нього наймити, які прислужували у покоях. Серед них виділялася миловидна і щира душею жінка, яка мала багато дітей, Діти голодували. Одного разу вдова взяла шматок хліба, щоб їх нагодувати. ЇЇ панові виказали. Пан наказав жінку  покарати. Знаючи його жорстокість, вдова вирішила тікати. Дорога втечі –було болото, через яке погоня не змогла б  наздогнати жінку. От і побігла вона болотом, все глибше  потопаючи в ньому. Там і засмоктала її драглиста  трясовина. Після цього ходили чутки, що рано-вранці жінка з’явилася на болоті, ходила по ньому і гірко плакала.

Довідавшись про це, пан наказав осушити болото. Довго працювали на ньому        двірські робітники і наймані селяни, але осушити всього не змогли. Не підняли того місця, де втопилась вдова, і яке залишилось з кількома  берізками і кущами –свідками тих далеких подій.

А за радянських часів за рішенням місцевої влади воно було окультурено: поглиблено дно, розширено площу. І служить тепер басейн місцем відпочинку жителям  Володимирця.

Р І Ч К А      С Т И Р

Р і ч к а    СТИР  протікає в межах Львівської, Волинської, Рівненської областей та Брестської  області, права притока  Прип’яті.  Довжина 483км, площа басейну  13,1тис.кв.км. Бере початок на  північних схилах  Подільської височини, нижче заплава заболочена, ширина її подекуди досягає 1,5км. Живлення мішане, переважно снігове.  На  Стиру  споруджено  водосховище, ГЕС. Використовується для технічного і побутового  водопостачання, зрошування, а також як  водоприймач  осушувальних систем. На Стиру побудоване м. Луцьк, нижче якого ріка  судноплавна.

Р  І  Ч  К  А         Г  О  Р  И  Н  Ь

Річка ГОРИНЬ протікає в  Тернопільській,  Хмельницькій, Рівненській  областях і в Брестській  області, права притока  Прип’яті (бас. Дніпра). Довжина 639км, площа басейну  27,7 тис. кв.км.  Бере початок  з джерел  на  Кременецьких горах Поліської височини, нижче тече  Поліською низовиною. Найбільша притока  Случ(права). У середній і нижній течії судноплавна. Використовується для  технічного водопостачання, зрошення, риборозведення. На  Горині розташовані м. Ізяслав,  Славута, Дубровиця, Давид-Городок.

   У неї багато приток: Случ, Вілія,  Устя, Зайчисько. Напрямок течіїї з  півдня на  північ, зумовлений загальним зниженням території.

      Походження назви Горинь одні пов’язують з  південнослов’янським „герін” –джерело, інші—з староруським  „гора”—гориста місцевість. Адже у далеку давнину річка так і називалась—Горина. В  Іпатіївському  літописі за 1150рік,  де йшла мова про  Ізяслава  Мстиславовича, було написано: „...перейшов  Горину і тут став табором „. Сучасна назва з’явилась у письмових джерелах 1450 року. В одній із українських грамот ХV століття записано:”...урочища синові моєму Василю отказую в повіті Луцькім над Горинь-рікою”.

Р  І  Ч  К  А        С  Т  У  Б  Е  Л  К  А

РІЧКА    СТУБЕЛКА СТУБЛА, СТУБЕЛКО,  протікає у  Рівненській області, ліва притока  Дніпра  (бас.  Прип’яті ). Довжина  86км,  площа басейну  1350 кв.км. Тече переважно  Волинською  височиною. Живлення дощове і снігове. Води використовують для технічного  водопостачання та  як  водоприймач  осушувальних систем.  У  долині Стубелки  розташоване  давньоруське місто  Пересопниця.

Р  І  Ч  К  А         С  Т  У  Б  Л  А

 Р І Ч К А      С Т У Б Л А   протікає в   Рівненській  області, права притока  Стиру (бас. Прип’яті). Довжина 64км. Площа басейну 722кв.км. Тече  Поліською низовиною. Живлення  снігове і дощове. Стік річки за регульовано шлюзами-регуляторами. Використовують як  водоприймач осушувальних систем (зокрема, системи „  Стубла”).

Р  І  Ч  К  А            Б  Е  Р  Е  Ж  А  Н  К  А

БЕРЕЖАНКА    протікає у Володимирецькому  та  Дубровицькому районах, ліва притока Горині (бас. Прип’яті). Довжина 34 км, площа басейну  253кв.км.   Бере  початок із болотяного масиву на Пд. Сх. від смт. Володимирець. Похил річки 0,65 м/км. Живлення переважно снігове. У басейні Бережанки осушено понад 5тис.га. Воду використовують для побутових та промислових потреб.      У долині річки лежать села  Дубівка,  Каноничі,  Підлісне,  Бере жниця.

О  З  Е  Р  О            Б  І  Л  Е

У 15 км на північний захід від Кузнецовська серед лісів і боліт знаходиться легенда Полісся—Біле озеро. Місцеві жителі ще за часів Польщі озерну  воду  возили аж до Варшави, бо вона лікувальна. Партизани, вояки УПА, що воювали в цих  болотах, згадували про цілющу воду Білого озера. Нею заживлювали рани, виходжували підстрелених коней.

Відоме озеро і як місце відпочинку, Тут розташувалася зона оздоровлення РАЕС. До Білого озера веде кілька туристських маршрутів. Цікаво і досить дивно зустріти тут мешканців Одеси, Ялти, які схвально оцінюють властивості води, її незвичну м’якість.

Так і хочеться  „взяти її в руки. Рекреаційний вплив мають чудові краєвиди, багатство лісів та боліт. Розташоване  воно серед боліт  в межиріччі Стиру та  Веселухи.

Знаходиться на 156,5м над рівнем моря.

БІЛЕ ОЗЕРО карстового походження у Володимирецькому районі. Знаходиться у басейні Стиру (бас. Прип’яті) за  28 км на Пн. Зх. від райцентру та  за 2км  на Зх. від с. Рудка. Озеро  знаходиться у складі  БІЛООЗЕРСЬКОГО  заповідника.

   Довжина 2,68км, ширина до 2,15км, площа басейну 4.53 кв.км, пересічна глибина 10м, максимальна  26,8 м,  у 2005 році зафіксовано глибину 34 м,   об’єм водної маси 45.3 млн.куб.м. Угловина озера  видовжено-овальної форми. Дно озера пологе, піщане. Береги  низовинні,  піщані. Живиться переважно підземними  водами, частково поверхневими від танення снігу та дощів. З дна   б’ють холодні та теплі джерела, а на  глибині 8 м температура  постійна: +8*С. Тому і в морози поверхня не повністю замерзає, товщина криги 25-50см, рідше 80 см.  Прозорість води більш як 2м.  Звідси одна з версій назви (прозора, чиста, біла вода ). В  останні роки прозорість зменшилась як через діяльність людини ( забруднення), так і через засміченість та заростання очеретом, надбережжя покрите водоростями. Це є сигналом про поступове відмирання  водойми. Цікавим і своєрідним є хімічний склад води, який несе їй славу цілющої. фосфор, сірководень  і до 6,37 мг/л гліцерину! Тому вода здається шовковистою на дотик. Дно пологе.   Грунти навколо озера болотні, дерново-підзолисті. Частину площі займають піски. Сосновий бір покриває піщані дюни. У зниженнях до сосни домішується береза, вільха, осика, багато чагарників, рідше зустрічаються ялина та дуб. З рідкісних рослин на березі озера слід виділити центрально-європейську сосну.  З трьох боків до озера підходять болота площею до  4 тис. га.   Болото займає прадолину річки Березини, У масиві Коза-Березина (17 км довжиною і до 3 км шириною ) утворився торф до 4 м товщини. Килимом стелиться, схожий на зелений оксамит, мох зозулин льон. По моху ростуть осоки (до с. Озірці). У заплаві річки Веселухи важко прохідне зволожене урочище С Т А В И (південний захід), в сторону с. Рудка ростуть високі вільхи, рогіз, образки, бобівник.

В районі Білого озера є рідкісні й цікаві рослини. Це лікопадієла заплавна, цмін піщаний, росичка круглолиста, яка  захоплює дрібних комашок і перетравлює їх, як шлунок тварин;  осоки ( тонкокорневищна, багнова, дводомна).

        Болота чергуються з пісками. На піску під сонцем стелиться сухий оленячий мох, вражає шишками (до35-37 штук на гроні) північно-американська сосна  жорстка. Тут причаїлись плаун пологий, плаун сплюснутий, шейхцерія болотна.

          Біля могутніх ялин знайшла собі місце корячка болотно-поліська орхідея з дуже красивою квіткою. Із сосною подружилась зелена кучерява коничка.

   Гадають, ніби озеро назване Білим за світлий (білий) колір води, оскільки воно чисте, прозоре.

          Болото дурманить своїм запахом багна. Не хочеться залишати яскравих купин, де росте поліський лимон- журавлина, яка є дуже помічною. Як безмежне море, рясніють її ягоди неповторною красою!

         У воді озера біля  берега знайдено рідкісну рослину – молодильник озерний, який раніше був більш відомий у Воронківському озері.                                                                                               

З  риб водяться окунь, щука лин, йоржі, карасі, плітки,  раки, вугор річковий 

європейський. Тіло його змівидне, довжиною  2 м , вагою до  6 кг, є  бобер та ондатра.

Дзижчать невгамовні комарі, кує зозуля. Рідко, але трапляються в цьому краї сірий і чорний лелеки. В озеро впадає потічок. Що носить назву Струмок, а витікає річенька Лоток (12 км ). Тому можна стверджувати , що воно проточне.

       Висока весняна вода щороку очищає  озеро.

       Територія довкілля характеризується унікальним  поєднанням озерно-болотяних, типових для Волинського  Полісся, місцевих природних комплексів. Береги подекуди поросли осокою й очеретом. На берегах  переважають осоково-гіпнові евтрофні болота, є мезотроні болота з осиково-сфагновими угрупуваннями.

       Серед рослин  –  реліктові види: верба лапландська,  осока дводомна та  струнно кореневищна,  мохи родів  скорпідій.

       Серед рідкісних тварин  – журавель сірий, лелека чорний  (занесені до  Червоної книги  України). Район рекреції. З дна його  б’ють підземні джерела.

       Біле озеро по праву називають перлиною Українського  Полісся. Його прозора цілюща      вода ,чудові  піщані  пляжі, зелене намисто лісів приваблюють до себе тисячі  людей. Місцевість, що прилягла до озера, вкрита сосновими борами. На низинах, на зеленому моховому килимі рясніє чорниця,  вічнозелений плаун, червоніють ягідки брусниці та журавлини. Біля самого озера росте мішаний ліс, де ростуть сосни, вільха, береза, осика.

      Створення Рівненського державного   природного заповідника  має надзвичайно важливе значення для збереження унікальної природи Білого  озера та боліт. Об’єкт охорони – озеро, низинне болото, ліс із рослинами і тваринами.

     Ще в 1875 році у своїй праці  „ До питання  осушення  боліт і зокрема – про  осушення      Полісся „ В.В. Докучаєв писав: „ Дуже може бути і в  майбутньому виявиться навіть, що і сама  боротьба з болотами була зовсім небажаною”. Так і  сталося. Надмірне осушення поліських боліт призвело до обміління рік, озер, знищення малих річечок і навіть висихання  колодязів, до збіднення рослинного  і тваринного світу. Тому, коли ми збережемо навколишні болота і ліси, озеро ще довгі роки віддаватиме людям  свою живильну силу і красу.

       Чорнобильський вибух приніс і сюди    радіацію. Ягідно-грибний край зазнає великих втрат від надмірного забруднення людиною. Все довкілля потребує очищення. Заповідник слід привести до статусу європейського рівня, скласти план розвитку у перспективі не менш як на  10 років, підняти рівень культури відпочиваючих, виділивши для них послуги і зони, які суворо контролюються, і  ввести жорсткі правила природоохоронної поведінки, що повинні стосуватися всіх без винятку.

ВЕСЕЛКА  НАД  ОЗЕРОМ

( Легенда  )

   І досі озеро таїть в собі багато невідомого, незвіданого.  Різні легенди пов’язані з його  історією та назвою. В цих фантастичних розповідях люди прагнули пояснити незвичні природні процеси      та явища, закликали боротись зі злом, жити в мирі і злагоді з природою, не порушувати споконвічного його ритму.

     Прислухайтесь і ви  до скрипу сосен, що оточують озеро, до хвилювання очерету, гудіння  вітру поверх навколишніх боліт – і ви обов’язково почуєте неповторну вічну мелодію природи. Кажуть, що й досі   в темних болотистих місцях інколи гуляє Ясний Перун     і творить свої чудеса. Бо й понині бабусі навчають малечу, парубків та дівчат  при зустрічі з усім   підозрілим в лісі  чи на болоті хреститись, обходити погані     урочища, а в хатах і дворах не шкодити домовику. Тут природа равіює поліщукам різні дива, які передаються із уст  в уста  на вечорницях, в казках дітям, через розповіді тих, хто заблудився в хащах і чудом повернувся неушкодженим. Ось одна із легенд про БІЛЕ   ОЗЕРО.

    ...Дуже давно з’явився в наших краях  незвичний богатир. Красень міцний, молодий, з довгим по плечі кучерявим волоссям. Він мав із собою гривастого, буйного коня. Ніхто не знав, де він  живе, його бачили то в лісі, то на болоті, а то він ловив рибу біля Поліського моря, летів кудись у далеке невідоме на своєму    швидкому коні.

       Люди поступово заселяли піски, болота. Вода спадала... Ось уже видно, що їдуть чайками поліщуки, Вони везуть пісок у полотняних мішках на бугристі мілководдя. В піску було багато каміння кременю, тому в мішках з’явились дірки. Пісок потроху висипався, і суші ставало більше. Його вони везли для монастиря, що зводили на мілині. Там монахи гатили греблю. Довго її гатили...

         Недалеко від них оселився богатир, якого вони просто звали  СТУРОМ (за перемогу у двобої з могутнім биком ). Замовив він собі ніж-кинджал у коваля. А  метал діставали з руди, яка містилась в кулях-конкреціях на болоті. Добра була зброя:нею рубав лісові нетрі, ловив рибу, захищався від дикого звіра.

      Якось відпочивав Стур  на березі озера. Вдарив грім, поблизу загорілось дерево, Пішов сильний дощ. Такої пори заблудилась  у лісі на болоті дівчина, де збирала ягоди. Почувши запах диму, дівчина пішла на вогонь. Там зустріла парубка. Від переляку бідолаха аж зойкнула і  випустила з рук глечик, який розбився на дрібні скалки, а ягоди висипалися. Стур, мов із землі, з’явився перед нею, взяв за руку і підвів до вогню. Дівчина була гарною, світловолосою. Вона хотіла причесатись, але дерев’яний гребінець впав у вогонь і вмить запалав. Обоє посміхнулись.

    – Як тебе звати ?–спитав  Стур.

    – Білянка...—тремтячим голосом  відповіла вона.

 Щирий, відкритий, романтичний погляд Стура викликав до нього повагу. Чи від тепла вогню,  чи від погляду хлопця дівчина посміхнулася, їх очі зустрілись—і вони покохали  одне одного.

       Стур сплів із лози гарних два кошики, швидко наповнив їх ягодами і грибами в подарунок їй...

      Вони стали друзями, часто бували в бабусі дівчини. Стур навчив красуню їздити на  коні. Незабаром мали і одружитись.

     Якось надвечір Білянка разом з коем попливла на середину  озера і там, влаштувавшись на його спині, розчісувала своє  шовкове волосся. Металевий гребінець, теж дарунок від Стура, виблискував дорогоцінним камінням.

   І знову раптовий грім! Його вогняна стріла пронизала дівчину і коня. Білянка, вхопившись за гриву, стала з конем тонути. Стур поплив на порятунок, але за якусь хвилину їх не стало. Стур ножем вдарив по дну озера справа. Земля провалилась, і  пішла холодна вода... А дівчини і коня немає. Він вдарив ножем по дну  озера зліва. Земля провалилась, і пішла доверху тепла вода. Немає ні дівчини, ні гривастого, а Стура хвилі викинули на берег. Головою він вдарився  об гостре каміння кременя і  знепритомнів. Все завмерло, було чути тільки спів неземного хору...

   Із дупла колоди, що прибилась до берега поблизу Стура, виліз старий вугор. Він ласкаво обняв своїм звивистим тілом Стура і ніжно промовив: „Я все бачив, її намисто полетіло аж до Великої води. Треба знайти всі намистинки, тоді дівчина оживе і повернеться. Хапай мене за хвіст, попливемо разом!”  Стур слухняно слідував за вугром. Через Струмок вони потрапили до безкрайнього  моря. Вугор попрощався і    поплив на край світу на нерест, щоб там померти. А Стур збирав у Великій воді намистинки Білянки. Кров покривала його руки і голову. Він зібрав вже всі шість кольорів і пірнув за сьомим. Але глибінь, вир води поглинули парубка, він не виринув. Один раз рука Стура все-таки з’явилась над  водою, він змахнув нею вгору, і всі намистинки полетіли аж до неба.

        Вода швидко сходила, утворилась ріка, яку люди назвали СТИРОМ. А  безіменне озеро, де загинула Білянка, з тих пір стало  БІЛИМ. Між ними щоразу після дощу коромислом вставала веселка із семи кольорів намиста дівчини.

     Навкруги плакали сосни, свідки трагічного кохання, їх сльози довго лежали в землі і перетворились в камінчики бурштину.

    Минають роки. а люди        переповідають дивне диво , вічну любов і кажуть про зв’язок  між Білим озером та річкою  Стир.

Б І Л Е     О З Е Р О     ( с.  Біле)

  Озеро  Біле в  селі  Біле карстового походження. Знаходиться у басейні Стиру (бас. Прип’яті). Довжина1.6 км, ширина 0.8 км, площа басейну 0.81кв.км, пересічна глибина близько 4 м. Береги низовинні. Живиться підземними водами, а також  атмосферними  опадами. Дно піщане. З риб водяться карась, окунь, щука, лин. На берегах гніздяться перелітні птахи: журавлі, качки, гуси. Озеро та його околиці—зона відпочинку.

ЛЕГЕНДА     ПРО   ОЗЕРО   БІЛЕ   (с.  Біле)

   Стояв невеликий хуторок, обгороджений з усіх сторін величезною огорожею. Посередині хутора височіла церква із куполами. Жили люди щасливо, горя не знали, в церкву ходили.

      Одного разу, звідки не візьмись, вночі почали вибиватись на верх струмки, джерела.

      Вода потекла по землі. Люди почали рятувати своє майно, але не встигли – всі пішли під воду.  Зруйнувався хутір і церква, зникли люди в цьому краї. А на березі    озера, де розкинулись чебрецеві острови, де м’ята пахне духмяно, б’є джерело. Вода там чиста-чиста. А смачна яка! Дуже тамує спрагу. Ця вода жива, помічна при недугах. Люди приходять, щоб набрати її для хворих. Вона освіжає, додає сили.

В О Р О Н К І В С Ь К Е             О З Е Р О

Воронківське озеро унікальне в тому, що росте   там   ряд рідкісних рослин, окремі з них занесені  в  ЧЕРВОНУ  книгу.   В самому озері росте унікальна рослина-ендемік-молодильник озерний. Це одна з найдавніших на землі рослин (вік  150млн. років), предками якої були дерево винні плауни. Росте ця рослина на дні з прозорою водою лише на  Воронківському озері.

Г   Р  У  Н  Т  И      Р  А  Й  О  Н  У

Грунтові води на території району залягають на глибині , переважно, 10-20м. У  районі  м. Кузнецовськ глибина залягання  підземних вод становить  3-5м. Природні умови області, і в першу чергу розмаїття  при поверхневих   геологічних утворень („материнських спорід”) зумовили строкатість і різноманітність ґрунтового покриву нашого району. Особливого поширення  в центральній, частково в південно-східній та північній частинах району, набули дерново-прихованопідзолисті піщані ґрунти, які ще часто називають борові піски. Друге місце по площі займають дернові огляєні ґрунти ( Пн.Зх., Пн.Сх.,Пд..) У північній частині району значні площі зайняті торфовищами низинними та торфово—болотними ґрунтами. В   загальному  ґрунти нашого району  слабо     родючі.    Серед лісових масивів зустрічаються болота-низинні, рідше перехідні і верхові. Майже всі низинні болота утворилися у заплавах річок, в умовах проточного режиму ґрунтових вод і багатого мінерального живлення. Зрідка серед лісів у невеликих зниженнях зустрічаються верхові, сфагнові болота, які мають в основному поверхневе живлення і бідне мінеральне живлення.    Сільськогосподарські землі в  основному розміщені на місці колишніх лісів, луків та боліт, які були  осушені. Близько 1500га займають  піски, мало придатні для використання.

Р О С Л И Н Н И Й    С В І Т

Напрочуд щедра природа Володимиреччини. Вона наділила її мальовничим  Поліссям  з безліччю голубих плес, річок і озер. Від першого подиху весни і аж до снігів радує нас своїм різнобарв’ям дивовижний рослинний світ.

Рослинний світ району вражає своєю різноманітністю. Ліси  ( 50% території) є одним із найбільших багатств  Володимирецького району, оскільки займають понад половину площі його території. На півночі і заході  району вони утворюють майже суцільні лісові масиви. За своїм призн аченням ліси поділяються на дві групи—охоронні і експлуатаційні. Ліси, які називають охоронними, розміщенні вздовж водостоків і водойм. Вони  оберігають річки, стави, озера від забруднення та замулення.  В експлуатаційних лісах  --заготовляють деревину, ягоди, гриби. У лісових масивах найбільш поширені бори, субори, діброви (сосна,дуб.береза,вільха). Серед болотної рослинності—осоки, сфагнові та чіпнові мохи.

К О Р И С Н      І    К О П А Л И Н И

Район  славиться родовищами гранітів, базальтів (Полицький та Іванчівський кар’єри),  сієнітів, бурштину (навколо сіл Каноничі, Дубівка, Ромейки, Жовкині, смт.Володимирця), нерудними копалинами – вапняками, глинами, пісками (по всій території), торфами (в с. Луко завод по переробці торфу на  брикет),  мідні руди ( Рафалівське родовище).

П О Л И Ц Ь К И Й     БАЗАЛЬТОВИЙ      КАР’ЄР

За допомогою сучасних методів встановлено, що  БАЗАЛЬТОВІ    СТОВПИ    тут утворилися завдяки дії могутніх вулканічних сил  500-550 млн. років тому.

 Рафалівське родовище базальтів розташоване поблизу с. Іванчі. Крім базальтів, в кар’єрі видобувають цеолітові туфи. Туфи відносяться до порід, що формуються з  твердих вулканічних матеріалів—попелу, вулканічного піску, які викидаються при виверженні в повітря, транспортуються водою, вітром, накопичуються в районах вулканів.

         Туфи  Полицького кар’єру представлені в основному  дрібно уламковими різновидами. Вони залягають під базальтами і за складом близькі до цих порід. Основна маса складається з тонких уламків вулканічного скла, тонкозернистого кременистого матеріалу, на деяких ділянках цемент представлений дрібними кристалами цеоліту. Цеоліти – велика група мінералів класу силікатів.      Забарвлення туфів різноманітне. В кар’єрі найбільш  розповсюджені  кальцієві та натрієві  цеоліти, які зустрічаються з хлоритами, кварцом.

Цеолітові туфи  мають широке  застосування  в будівництві, у промисловості будівельних матеріалів, а в сільському господарстві є доброю добавкою до кормів та добрив. Туфи прекрасні сорбенти, через важливі фільтрувальні властивості вони  використовуються для очистки  стічних вод, виведення радіонуклідів, для меліорації радіоактивного забруднених ґрунтів, як стабілізатор рослинного живлення, підстилки з подальшим використанням в якості добрива, для виготовлення цегли, черепиці та керамічної плитки, керамзиту, як пігменти для фарб та кольорових бетонів. Поклади туфів майже завжди супроводжуються покладами цінних рудних мінералів, зокрема самородною міддю. Туфи простягаються смугою до південних районів області. За туфами і міддю велике майбутнє.

    У Полицькому кар’єрі переробляють будівельні  нерудні матеріали. Фракційний щебінь відповідає міжнародним  стандартам, тому має широкий попит за межами держави, йде на будівництво фундаментів та доріг в багатьох районах України .

   На нерівній поверхні палеозойських відкладів Волинського Полісся залягають  крейдові породи. Товщина крейди зростає в напрямі  зі сходу на захід від  8-20м .  Ось опис свердловини в районі Кузнецовської школи №2:

1.     Зверху знаходиться шар насипних пісків, які були завезені людиною під час будівельних робіт. Шар має товщину 1,7м.

2.     Шар піску середньо-зернистого верхньо-четвертинного алювію з домішками гальки і гравію середньої щільності, пісок дрібно-зернистий (до глибини  13,2 м).

3.     Шар крейди. Крейда різна з включенням кременя; крейдовий щебінь білого кольору.

4.     Шар монолітної твердо-пластичної крейди з включенням кременя.

5.     Крейда текуча білого кольору. Весь шар крейди лежить до глибини 34,5 м.

6.     Під шаром крейди залягає кора вивітрювання і базальт.

В  інших  свердловинах (2006р.) крейда лежить  на глибинах 8-13 м.

О Х О Р О Н А     П Р И Р О Д И

Людина в  процесі своєї господарської діяльності змінює природу. Рослинний і тваринний світ навколо нас збіднюється, повітря і води забруднюються, ґрунти втрачають свою  родючість, корисні копалини вичерпуються. І все це в цілому негативно впливає на кожного з нас.

   Отже, людина повинна охороняти природу, щоб зберегти її для себе і майбутніх поколінь.

  Що ж слід розуміти під охороною  природи?

  Це, насамперед, бережне і економне використання її багатств. Це відновлення природних компонентів (насаджування лісів, підвищення родючості ґрунту і ін.). Це збереження і захист природи та рідкісних природних об’єктів від зникнення, руйнування. А живе, свіже, чисте, красиве природне середовище –здорова і щаслива людина, яка є невід’ємною частиною матінки-природи. Зберігати і захищати природу найкраще в заповідних місцях.

ЗАПОВІДНИКИ – це ділянки природи, які зберігаються у незмінному природному вигляді. В заповідниках заборонена будь-яка господарська діяльність і не дозволяється відвідування їх туристами.

РІВНЕНСЬКИЙ ПРИРОДНИЙ ЗАПОВІДНИК

Створений на території Володимирецького,  Дубровицького, Рокитнівського та Сарненського районів в  2000-му році шляхом об’єднання в собі 4-ох заказників загальнодержавного значення, які стали відділеннями заповідника – це „Перебродівське”,  „Стара Погоня”, „Сомино”, „БІЛОЗЕРСЬКЕ”.

  Рівненський  природний заповідник підпорядкований Державному комітету лісового господарства України. Площа земель заповідника –понад 47066 га. Ці  заказники є неповторними за своїми природними умовами, рослинним і тваринним світом, ландшафтами, болотними і  лісовими масивами, озерами та річками. Тут   виявлено близько 700 видів судинних рослин, 320 видів наземних  хребетних тварин. З них відповідно 13 видів рослин  і 25 видів тварин занесено до  ЧЕРВОНОЇ   книги України.

  У флорі Рівненського природного заповідника рідкісні рослини дослідниками                                  розподілено на три основні групи:

        1)види, які занесені до Червоної книги України: швейхцерія болотна, росичка середня, росичка англійська,  лікаподіела заплавна, хамарбія  болотна, корячка  болотна, пальчатокорінник м”ясочервоний, шолудивник королівський, ситник бульбастий, верба чорнична, хамедафна  чашкова, журавлина дрібноплідна, діфазіаструм Зейлера;

         2)рідкісні види: осока дводомна, осока тонко кореневищна, осока торфова, верба лапландська;

        3)види, мало поширені в  Українському  Поліссі: журавлина болотна, осока багнова, лісовий вид толокнянки звичайної.

Ссавців у заповіднику визначено понад 60 видів, з них найбільша група – це  гризуни (понад 20 видів). Досить розповсюдженими  є бобер річковий, білка, заєць-русак. Лисиця звичайна, вовк, єнотовидний собака, куниця лісова та кам”яна. Ласка, свиня дика, козуля, лось. Зустрічаються і види, які занесені до Червоної книги України: видра річкова, рись, кіт лісовий, борсук, горностай, норка європейська та інші.

      Птахи заповідника представлені понад 200 видами, з яких більше половини гніздяться. Тут зустрічається найбільше видів, які занесені до Червоної  книги України – лелека чорний, журавель сірий, беркут, кроншнеп великий, орел-змієїд, орлан-білохвіст, пугач та деякі інші. З куроподібних досить часто зустрічається тетерев, рідше – рябчик і дуже рідко глухар (Червона книга України), з голубів – горлиця, синяк. Пастушкові представлені лискою і пастушком. Серед куликів на окультурених ділянках поширена чайка, чорниш і бекас, дупель і вальдшнеп. З рептилій найбільш характерні гадюка звичайна та  ящірка  живородна.

На території Володимирецького району  розміщено  20    природно-заповідних об’єктів, загальною площею 23703 га. Серед них 2 державних заказники: Білоозерський  ландшафтний заказник, Хиноцький ботанічний заказник. Заказники місцевого значення: Озерецький, Мульчицький, Партизанський, Красносільський, Воронківський, урочище „Вижар”, урочище „Липне”, урочище „Потки”, урочище „Озерінь” та ін.

    В І Д Д І Л Е Н Н Я   „ БІЛОЗЕРСЬКЕ „ РІВНЕНСЬКОГО  природного  заповідника

Відділення „Білозерське „ розташоване у Володимирецькому районі на площі близько  9 тис. га. Центральне місце відділення займає карстове озеро Біле, яке має площу 453 га. Воно найглибше в області – в окремих місцях досягає 26,3 м глибини. Тут унікальне поєднання болотних, озерних і лісових природних комплексів Західного  Полісся.

      Основу відділення становлять низинні болота і заболочені ділянки лісу, які багаті рідкісними рослинними угрупуваннями. Масив багатий на  ягідники  журавлини, чорниці, брусниці, буянів.  У болотному масиві Коза-Березина представлені майже усі основні рослини угрупування боліт України. Тут 7 видів верби.

      Вода в озері має цілющі властивості, прозора, м’яка. Цією водою можна досить швидко вилікувати деякі нашкірні захворювання.

   Рівненський природний заповідник може похвалитися наявністю у своєму складі й унікальних ландшафтів Білого озера і  не підданих меліорації болотних масивів із виявленими науковцями двома десятками рідкісних видів рослин , занесених до Червоної книги України, і понад десятком видів  „червонокнижних” птахів.

     ОДНІЄЮ з найбільш розповсюджених форм заповідних об’єктів є   ЗАКАЗНИКИ

загальнодержавного та  місцевого значення.

ЗАКАЗНИКИ—це ділянки, на яких протягом ряду років(або постійно) охороняються деякі види рослин чи тварин або частина природного комплексу.

   В залежності від того , що  охороняється в заказниках, вони є:  зоологічні, ботанічні,  гідрологічні, геологічні, орнітологічні, іхтіологічні.

   Тут дозволяється обмежена господарська діяльність. У Володимирецькому районі є

 Хиноцький ботанічний заказник.

ПАМ”ЯТКИ  ПРИРОДИ—це невеликі ділянки або об’єкти, що мають велику цінність.

ЗАПОВІДНІ  УРОЧИЩА—це територіально відокремлені цінні природні ділянки.

БОТАНІЧНИЙ  ЗАКАЗНИК  МІСЦЕВОГО    ЗНАЧЕННЯ  „ВОРОНКІВСЬКИЙ”

Багато на  Рівненщині є озер великих і малих, а молодильник озерний селиться лише в одному—„Воронківському”. В світі відомо 70 видів молодильника, на Україні—один. Росте він на дні озер з   дуже прозорою водою.

   Вздовж озера Воронки, починаючи з глибини  30-40 см, тягнуться зарості темно-зелених розеток. Саме тут молодильник озерний знаходить потрібні для свого життя умови: чисту, мало мінералізовану воду, що має слабо кислу реакцію.

   Предки сучасних молодильників були, як свідчить їхня анатомічна будова, жителями боліт. Та в процесі еволюції більш конкурентноздатні сусіди витіснили їх у воду. Їхні найближчі родичі—це лісові плауни. І все ж викликає захоплення і краса навколишнього пейзажу, і маленьке озеро, і головне, маленька рослинка—молодильник озерний—жмутик загострених листків, що стирчать прямо з піщаного дна. Навкруги озера –смуга осиково-сфагнового болота з осокою-кругляком, осокою здутою, осокою багровою, швейхцерією болотною. У прибережній смузі виявлено рослину західноєвропейського виду—ситник бульбистий. Ростуть два  види чагарникових верб: розмаринолиста та чорніюча, більш рідкісна. Воронківське озеро та Шацькі озера на Волині—єдиний притулок цієї рідкісної водної рослини на Українському Поліссі.

ОРНІТОЛОГІЧНІ  ЗАКАЗНИКИ  МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ

   Урочище  „СТИРСЬКЕ” (с. Великі  Телковичі) та  „ РОМАНЩИНА”  у Володимирецькому районі.

ПАМ”ЯТКИ  ПРИРОДИ  МІСЦЕВОГО  ЗНАЧЕННЯ

  До державних пам’яток природи місцевого значення відносяться природні об’єкти, що мають особливу цінність і є унікальними або типовими для одного регіону. Беруться під охорону , як і пам’ятки загальнодержавного значення, для збереження в природному стані в наукових, а тепер культурно-освітніх та естетичних цілях. У Володимирецькому районі до них відносять     ВОЛОДИМИРЕЦЬКИЙ    ПАРК, в якому   28 видів рідкісних на Поліссі дерев і кущів. Заснований у 1827 році.

ПАРК-ПАМ’ЯТКА САДОВО-ПАРКОВОГО МИСТЕЦТВА МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ знаходиться  у селі  АНТОНІВКА.

ГІДРОЛОГІЧНОЮ ПАМ”ЯТКОЮ ПРИРОДИ   у районі є   „ ЦЕПЦЕВИЦЬКЕ  ДЖЕРЕЛО” в с. В. Цепцевичі, де б’є велике природне джерело.

ПРАВИЛА   ПРИРОДООХОРОННОЇ  ПОВЕДІНКИ

    Дбайливе ставлення до природи – одне з головних правил поведінки людини.  Ось основні правила поведінки в спілкуванні з природою.

1.Влаштовуйте вогнище у спеціально відведених місцях. Якщо таких немає, виберіть витоптане місце:

 а)зніміть обережно шар дерну, яким пізніше заложите використане місце;

 б)не розкладайте вогнище у пожежонебезпечних місцях;

 в)не залишайте непогашеного вогнища;

 г)для багаття використовуйте  сушняк і хмиз.

2.Не ламайте і не рубайте дерева та чагарники.

3.Не рвіть  дикорослі рослини, які належать до категорії рідкісних та зникаючих видів.

4.Бережіть ягідні і грибні місця, пам’ятайте, що масове і часте відвідування цих місць призводить до їхнього збіднення.

5.Суворо дотримуйтеся термінів збору диких плодів, горіхів, ягід та можливих розмірів заготівлі лікарських рослин.

6.Не топчіть посіви на полях, не руйнуйте скирди.

7.Не руйнуйте пташиних гнізд, мурашників, бобрових та ондатрових хатинок, не розкопуйте нір тварин.

8.Суворо дотримуйтесь правил рибної ловлі і мисливства, встановлених у вашій місцевості.

9.Не створюйте шуму на природі, бо він розлякує тварин і птахів.

10.Не бийте пляшок, не залишайте поліетиленових мішків, консервних банок на природі, бо вони не розкладаються  мікроорганізмами.

11.Не пошкоджуйте рослинність на берегах водойм, бо вона відіграє водоохоронну роль.

12.Не робіть стоянок на еродованих землях, бо прискорите процес ерозії.

13.Пам’ятайте, зелені насадження—це „легені” наших населених пунктів. Обов’язково посадіть хоча одне дерево і кущ.

Чорнобильська катастрофа 1986 року стала найстрашнішою катастрофою   ХХ століття. В результаті аварії відбулося радіоактивне забруднення величезних територій  на Україні і за кордоном. Найбільш катастрофічно постраждали 32 райони  шести областей України , на Рівненщині – 6 північних районів, в тому числі і наш Володимирецький. Період  напіврозпаду стронцію—29років, цезію—30років, плутонію більш ніж 24тис. років, урану—703млн. років. Але слід завжди враховувати те, що поряд з радіоактивним забрудненням, значний „внесок” у забруднення довкілля роблять відходи промисловості, транспорту та ін.  У зв’язку з цим необхідно вжити заходи щодо збереження унікальних ландшафтів, рідкісних та зникаючих видів флори та фауни. Для цього ведеться багаторічна робота щодо створення мережі заповідних об’єктів.

    Держава піклується про охорону природи.  На цю важливу справу виділяються певні кошти. Створюються заповідники, заказники, в яких охороняється рідкісна флора і фауна, посилюється контроль за раціональним використанням природних ресурсів. В Україні прийнято „Закон про охорону навколишнього середовища” (1991р.).Охорона і використання окремих об’єктів природи регулюється  відповідними кодексами та законами. Правова охорона  і використання тваринного і рослинного світу регулюється законом „Про  тваринний світ” (від 2002р.), правові основи організації та ефективного використання природно-заповідного фонду України—законом „Про природно-заповідний фонд України” (1992р.) та указом  Президента України від 12 вересня 2005р. „Про території та об’єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення”.